До 1932р. на Сході України, населення розмовляло українською мовою.
Це були корінні українці, які шанували свою культуру, мову, звичаї, історію. Неймовірно прекрасні та чудові люди ...
Щоб переконанатися в тім, варто прочитати художні твори Нечуя Левицького, Марка Вовчка, Квітки-Основ'яненка, які майстерно показали життя та побут українців на Сході. Москаля виставляли, як зайду, пияка і повну протилежність українцям.
Червона комуна увірвалася в мирне життя Сходу, мов смерч. Московські кати влаштували штучний голодомор працьовитому люду. Відібравши все, довели до відчаю. Зерно гноїлося на станціях, а в селах вмирали від голоду діти. Трупи збирали і вкидали до ями, утворивши сотні братських могил. Страшним злочином стало підібрати колосок в полі - розстрілювали на місці.
Коли українців майже не залишилось, почалось масове переселення з Росії на українські землі. Звозили увесь москальський непотріб, що не звик до праці на землі.
Після такого переселення української мови не стало чути, з'явились чужі звичаї, пияцтво, чужоземна лайка ...
І ось, тепер вони намагаються довести, що Схід — їх. Той самий Схід, кожен крок землі пам'ятає плач голодних дітей, вбитих руками кривавих "асвабадітєлєй", де тоді, як і зараз, проливалась кров сотень, тисяч українців і гинули найкращі сини та доньки України ...
